ІНКЛЮЗИВНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВА ОСВІТИ ДЛЯ ВСІХ ДІТЕЙ
Життя людини – найвища цінність. Коли ж ідеться про життя дітей з особливими потребами, це ще й велика відповідальність суспільства.
Кожна людина, незалежно від стану здоров`я, наявності фізичного чи інтелектуального порушення, має право на одержання освіти, якість якої не різниться від освіти здорових людей. Цей принцип, що відбитий у низці міжнародних документів, покладений в основу організації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами, котре впроваджується з метою реалізації їхнього права вибору навчального закладу і форми навчання за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов.
Споглядання сучасного суспільства спонукає до роздумів про роль у цьому суспільстві дітей, які мають особливості психофізичного розвитку, тобто тих, які випадають із нашого стереотипного уявлення про так звану нормальність.
Проте ні для кого не таємниця, що поки що наше суспільство не те що ігнорує людей з особливими потребами, проте в своєму широкому загалі їхніми проблемами особливо не переймається.
Конвенція ООН про права дитини як документ міжнародного рівня автоматично висуває вимоги до кожної держави щодо проведення національного законодавства у відповідність з цією «всесвітньою конституцією прав дитини». Наша держава на цьому шляху робить свої прогресивні кроки. За останні роки набуває інтенсивного розвитку державна підтримка дітей з особливостями психофізичного розвитку, сприяння втіленню прогресивних ідей у практику.
З метою реалізації державної політики щодо забезпечення права дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, та здобуття якісної освіти, інтеграцію їх у суспільство шляхом запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах Міністерством освіти і науки України видано наказ від 11.09.2009року №855«Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки»
(http://uon.cg.gov.ua/web_docs/2143/2014/09/docs/nakaz_mon_855.doc)
Діти з особливими потребами: типологія
Загальна назва «діти з особливими освітніми потребами» стосується всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми.
Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими розладами. Залежно від типу порушення, виокремлюють такі категорії дітей:
- з порушенням слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);
- з порушенням зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);
- з порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);
- з мовленнєвими порушеннями;
- з порушеннями опорно-рухового апарату;
- з емоційно-вольовими порушеннями та аутизмом.
Діти з порушеннями опорно-рухового апарату:
Порушення опорно-рухового апарату виникають внаслідок певного захворювання, що призвело до розладу рухових функцій (наприклад, дитячий церебральний параліч, розсіяний склероз, захворювання кісток), внаслідок травми хребта або ампутації. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату мають труднощі в пересуванні, користуються різноманітними допоміжними засобами: інвалідними візками, милицями, палицями чи «ходунками».
Однією із форм навчання дітей з особливими освітніми потребами є нова, але визнана у багатьох країнах світу інклюзивна форма освіти, яка забезпечує безумовне право кожної дитини навчатися у загальноосвітньому закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. В Україні модель інклюзивної освіти почала набувати значення переважно за ініціативи громадських організацій.
Інклюзія ( від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. На відміну від інтеграції, яка відображає спробу залучити учнів з особливими потребами до загальноосвітніх шкіл, інклюзія передбачає пристосування шкіл, їх загальної освітньої філософії для потреб усіх учнів.
Інклюзивне навчання – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, яка передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних потреб дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивна освіта – це процес, у якому школа намагається відповідати на потреби усіх учнів, вносячи необхідні зміни до навчальної програми та ресурсів, щоб забезпечити рівність можливостей.
ФАКТИ:
· Дані психолого-медико-педагогічних консультацій свідчать, що дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку, в Україні 1 млн 076 тисяч 345, що становить 12,2 % від загальної кількості дітей у країні.
· За оцінками експертів, близько 25 % дітей-інвалідів можуть навчатися в масових школах.
Основні цінності інклюзивної освіти:
· Це визнання того, що всі діти можуть навчатися.
· Це робота зі всіма дітьми, незалежно від їх віку, національності, мови, походження, особливостей розвитку.
· Це вдосконалення освітніх структур, систем і методик для забезпечення потреб всіх дітей.
· Це частина великої стратегії по створенню інклюзивного суспільства.
· Це динамічний процес, який знаходиться постійно в розвитку.
Основні принципи інклюзивної освіти:
· Цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень.
· Кожна людина здатна відчувати і думати.
· Кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутою.
· Адаптація системи до потреб дитини, а не навпаки.
· Справжня освіта може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємостосунків.
· Всі люди потребують підтримки і дружби ровесників.
· Задоволення індивідуальних освітніх потреб кожної дитини.
· Визнання спроможності до навчання кожної дитини та, відповідно, необхідність створення суспільством відповідних для цього умов.
· Залучення батьків до навчального процесу дітей як рівноправних партнерів та перших вчителів своїх дітей.
· Командний підхід у навчанні та вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків та спеціалістів.
· Складність завдань повинна відповідати здібностям дитини.
· Рівний доступ до навчання у загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною.
· Подолання потенційних бар'єрів в навчанні.
Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.
Переваги інклюзивної освіти
для дітей з особливими освітніми потребами:
· Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей.
· Ровесники відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами.
· Оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально.
· Навчання проводиться з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей.
· У дітей є можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими ровесниками й участі у громадському житті.
Переваги інклюзивної освіти для інших дітей:
· Діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей.
· Діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них.
· Діти вчаться співробітництву.
· Діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.
Переваги інклюзивної освіти для педагогів та фахівців:
· Вчителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів.
· Вчителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвиткові дітей з урахуванням їхньої індивідуальності.
· Спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей більш цілісно, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.
Як допомогти дітям з особливими освітніми потребами в загальноосвітній школі
Поради вчителям
Учитель повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:
§ Ознайомитися з діагнозом, мати уяву про основні види порушень психофізичного розвитку дитини.
§ Вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини.
§ Враховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня. Бути добре ознайомленим з приладами, які використовують його учні з порушенням зору і слуху. Навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами. Зрозуміти важливість цілеспрямованого залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків.
§ Навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять.
§ Закінчувати заняття, коли діти втомилися чи неуважні.
§ Навчитися адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей.
§ Створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу.
§ Формувати у дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища.
§ Підготувати дітей класу до того, що поряд з ними навчатимуться учні з особливими освітніми потребами.
§ Створити в класі демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб діти з особливими потребами відчували себе членами колективу.
§ Привчати здорових дітей допомагати (за потреби) опікуватися однолітками з особливими потребами.
§ Не припускати зневажливого ставлення до дітей з обмеженими можливостями.
Психологічний супровід інклюзивного навчання дітей
з особливими потребами
Психологічний супровід дітей з особливими потребами – це завжди динамічний процес, цілісна діяльність психолога, яка передбачає п’ять взаємопов’язаних компонентів:
1. систематичний моніторинг медико-психологічного і психолого-педагогічного статусу дитини в динаміці її психічного розвитку;
2. створення соціально-психологічних умов для ефективного розвитку дітей у соціумі;
3. систематична психологічна допомога дітям із порушеннями в розвитку у вигляді консультування, психокорекції, психологічної підтримки;
4. систематична психологічна допомога батькам дітей із проблемами в розвитку;
5. організація життєдіяльності дітей з особливими потребами в соціумі з урахуванням їхніх психологічних та фізичних можливостей.
На підготовчому етапі психолог повинен установити контакт з усіма учасниками супроводу дитини, визначити обсяг роботи та послідовність процесу психологічного супроводу, підготувати необхідну документацію.
Потім психолог повинен встановити контакт з батьками та родичами дитини, з класом, у якому навчається дитина, з класним керівником; ознайомити фахівців з результатами психологічного обстеження; обговорити з педагогами та іншими фахівцями особливості психічного розвитку дитини.
Складання програми психологічного супроводу можливе тільки після ретельного психолого-медико-педагогічного обстеження кожної дитини.
Пріоритетними завданнями практичного психолога, який здійснює психологічний супровід інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, є:
- запобігання появі у хворої дитини психопатологічних рис під впливом особливих умов її розвитку;
- запобігання затримці здобуття знань, розвитку особистості;
- заспокоєння дитини, зміцнення її вольових рис;
- стимулювання позитивного ставлення до дефекту, віри в можливість його компенсації;
- просвітницька робота з іншими дітьми та педагогами школи щодо особливостей контингенту дітей з вадами в розвитку і адекватного ставлення до них;
- оптимізація спілкування дитини з однолітками, батьками, педагогами;
- допомога дітям в опануванні системи стосунків зі світом і самим собою;
- розробка і впровадження відповідних форм і методів роботи як умови успішного навчання дітей з особливими потребами.
Психологічна корекція повинна спрямовуватися на розвиток певних психічних функцій дитини – пам’яті, уваги, мислення, які забезпечують навчальну діяльність, а також на систему взаємин дитини з батьками, друзями, однолітками.
Психологічне консультування або просвітницько-консультативну діяльність психолог повинен здійснювати переважно стосовно педагогів школи та батьків дітей з особливими потребами, але його можна здійснювати і з самою дитиною. Консультативна робота з дітьми з особливими потребами повинна спрямовуватися на те, щоб за допомогою спеціально організованого процесу спілкування актуалізувати в дитині додаткові психологічні сили і здібності, що можуть забезпечити вихід із складної життєвої ситуації. За такого типу допомоги увага зосереджується не стільки на вадах розвитку, скільки на ресурсах особистості дитини, її можливостях.
Психологічна реабілітація дитини з особливими потребами повинна спрямовуватися на розвиток її здатності до самостійного просування в житті, уміння жити в нових соціальних умовах, долаючи або компенсуючи особистісні обмеження. Стосовно школи, реабілітаційна діяльність передбачає внесення пропозицій в організацію навчально-виховного процесу з метою визначення оптимального навантаження дітей з особливими потребами, щоб уникнути неврозів, збільшити адаптаційний потенціал дитини.
Міністерством освіти і науки України підготовлено проект Положення про спеціальні класи у загальноосвітніх навчальних закладах для навчання дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. У даному проекті Положення сказано, що рішення про створення спеціальних класів приймається засновниками загальноосвітніх навчальних закладів за наявності відповідного контингенту учнів, навчально-матеріальної бази та кадрового забезпечення. Спеціальні класи комплектуються відповідно до особливостей психофізичного розвитку та навчально-пізнавальної діяльності дітей (глухі, зі зниженим слухом, сліпі, зі зниженим зором, з порушеннями опорно-рухового апарату, тяжкими порушеннями мовлення, затримкою психічного розвитку, розумово відсталі).
Інклюзивне навчання повною мірою не є альтернативою спеціальній освіті, проте воно значно розширює її можливості. Школи з інклюзивним навчанням мають працювати у тісному зв’язку із спеціальними загальноосвітніми навчальними закладами, використовуючи напрацьовані методики, залучати до консультування спеціалістів із багаторічним досвідом роботи з такою категорією дітей.
Приведення системи освітньої роботи у відповідність до потреб сім’ї та змісту сучасних корекційно-освітніх послуг, обов’язкове включення батьків в процес навчання та виховання дитини може здійснюватися тільки в контексті спільної взаємодії педагогів, батьків, психологів, медичних працівників, а також різних інституцій, котрі опікуються долею таких дітей.
Впровадження інтегрованого та інклюзивного навчання потребує створення відповідного освітнього середовища, забезпечення наукового супроводу, створення навчальних програм, навчальної методичного забезпечення.
Ключовим фактором розвитку інклюзивної освіти має бути відповідна підготовка педагогів до роботи з дітьми з особливими потребами.
Успішне впровадження інтегрованого та інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, потребує вирішення завдань на державному рівні, а саме: формування нової філософії державної політики щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку, удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази у відповідності до Конвенції ООН про права дитини, реалізації та поширення моделі інтегрованого та інклюзивного навчання дітей у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах.
Немає коментарів:
Дописати коментар